Царівна пісень Чураївна

               

Під такою назвою в  бібліотеці оформлено  тематичну виставку, присвячену 395-річчю від дня народження легендарної поетеси Марусі Чурай. За переказами, Маруся Чурай народилася у 1625 (за іншими версіями — у 1628 або 1629) році у сім’ї козацького сотника Гордія. Після смерті батька, який у 1638 році був спалений як бунтівник у Варшаві на багатті, залишилася жити з матір’ю у Полтаві. В юності дівчина мала багато залицяльників, серед яких був молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку (за іншими версіями — Гриць Остапенко), сину хорунжого Полтавського полку, з яким згодом таємно заручилася. Зі спалахом Хмельниччини у 1648 році Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутись. Проте коли Гриць повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, але яке ненароком випив Гриць. Влітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та пісні». Як відомо, знаменита полтавська козачка Маруся Чурай є автором пісень «Засвіт стали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю» та інших, які стали пісенними символами України.
     Доля Марусі Чурай хвилювала багатьох митців кінця ХХ століття, її образ став однією з драматичних сторінок української історії часів Козаччини. Українська письменниця Ольга Кобилянська написала повість «У неділю рано зілля копала». Історичний роман у віршах видатної поетеси XX ст. Ліни Костенко «Маруся Чурай» було відзначено Шевченківською премією. Трагічна тема зрадливого коханого знайшла своє відображення у баладах Левка Боровиковського («Чарівниця») та Степана Руданського («Розмай») Про авторку пісень йдеться в поемі Бориса Олійника «До тієї Чураївни (Парубоцька балада)», у повісті Валентина Чемериса «Засвіт встали козаченьки», у драматичній поемі Івана Хоменка «Марина Чурай». Яскраве втілення образу легендарної дівчини можна побачити і в українській драматургії: «Маруся Чураївна» Володимира Cамійленка, «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» Михайла Старицького .