середу, 13 квітня 2016 р.

поетичне знайомство


   Віддай людині крихітку себе.
   За це душа наповнюється світлом.
                              (Ліна Костенко)

       Такі слова можна сказати про нашу односельчанку, читача бібліотеки Людмилу Осідак.  Дивовижні вірші народжуються у неї з-під пера. Я захоплююся її майстерністю володіти словом, висловити побачене , наболіле на папері, її поетичні рядки заворожують непідкупністю, любов’ю до рідної землі, до всього чистого і безмежного. Тож запрошую до розмови пані Людмилу:

  Я не жалію, вибрала сама
  Собі в житті тернисту я дорогу…
  Весна чи літо, осінь чи зима
  В моїй душі – за все я вдячна Богу!
  Я народилася у мальовничому селі Личківці.  Тут зросла і складала перші слова у рими, немов осінні золоті листочки у букет. Але проходив час, оживала земля,виростало нове листя, квіти,  плоди…
І тепер,  я так хочу вірити, прийшов  мій час зібрати весь врожай і подати вам,  мої читачі!

                                                                    Щиро Ваша Людмила Осідак.
 
                 Прийди до мене,Богородице
Прийди до мене, Богородице,
Благослови нас на добро,
Нехай з тобою сіє й родиться
Любові й  злагоди  зерно.
Прийди, Царице ти Небесная,
І віру нашу укріпи,
Щоб ми любові перевеслами
Свої серця переплили.
Коли гріхи життя отруїли,
Немає виходу з пітьми.
Прийди до мене, Непорочная,
І від гріха нас всіх звільни.
І в час, коли рука ворожая
На нас замахується знов.
Прийди до мене, Мати  Божая,
Візьми нас всіх під свій покров.
Коли немає ласки матері
І слова доброго не чуть
Прийди до мене, Божа Матінко,
І хоч хвилиночку побудь.
В часи, коли негода лютая
Морозом серце обпіка
Прийди до мене, Всемогутняя
І нас очисти від гріха.
І в мить, коли життя вривається
Уста в останнє просять не води…
Тиха молитва в небо піднімається
Прийди, Заступнице, прийди!
***

             Герої не вмирають
Ти перший раз схилилась на коліна,
Кривавими умилася слізьми
Скорботна мати,  мати -  Україна
Тебе такою ще не бачили всі ми.
            Ти так багато в світі пережила
Заслання, тюрми, найми чужини.
Тепер тихенько голову схилила
Бо гинуть діти, хоч нема війни…
Та що ж це є, що брат іде на брата?
І очі застеляє пелена.
Чи може бути більша в світі втрата
За ту, яку тепер несе вона?
Не ті лягли, що землю розділили,
Що продавали й купували все,
А ті, що завжди вірили й любили
Її убогу, та й понад усе.
Шумлять тополі разом з яворами,
Блакитне небо, сонце золоте.
Свіжа могила, квіти з прапорами
І рветься серце: « Та за що це все?»
Немає слів, щоб горе описати
Яке вона в собі нести повинна
Героя мати, Україна – мати,
Сумна і чорна, наче домовина.
А вже на зустріч їй біжать внучата
Цілують, туляться і ніжно обіймають
Ставай з колін скорботна сива мати
Сльозу змахни…  Герої не вмирають!
***
    І наше поетичне знайомство обов'язково продовжиться...

Немає коментарів:

Дописати коментар