Тараса Шевченка було поховано на Чернечій горі 22
травня 1861 року. Згодом цю гору прочани нарекли Тарасовою. 1939 року на могилі
Кобзаря було відкрито пам’ятник і літературно – меморіальний музей, а 1989 року - Шевченківський національний заповідник.
Ось що сказав Іван Франко про сувору, але
прекрасну долю Великого Кобзаря: « Він був сином мужика і став володарем у
царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він
був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Найкращий
і найміцніший скарб доля дала йому по смерті – невмирущу славу…».
В бібліотеці пройшла година – спомин «Серед
степу широкого на Вкраїні милій…», присвячена 155 –ій річниці перепоховання Тараса
Шевченка. Розпочалася година звучанням безсмертного Тарасового «Заповіту».
Як
умру, то поховайте
Мене на
могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій…
І саме з представленого на виставці "Вічно живий у пам'яті народній"
матеріалу читачі дізналися більше про
перепоховання видатного митця, ознайомилися з останніми роками життя Тараса і
про священне місце для всіх українців – Тарасову гору, де знайшов вічний
спочинок Великий Кобзар.
І сьогодні, разом із Шевченком ми віримо:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
Немає коментарів:
Дописати коментар