Свято рідної мови

     

Наша мова – жива і багата, красива, як світанок весняний, чарівна, як казка. Дзвенить собі  чистим струмочком і заворожує добрі серця, зачаровує своєю поетичністю, звучить піснями, сміється усмішками, заворожує казками, загадує такі загадки, що не всяк розгадає. І все це можна було побачити , почути завітавши на свято рідної мови до учнів 3-го класу нашої школи. Лунали вірші, зачаровували піснями, веселили сміховинками, показали інсценізацію казки «Колобок на новий лад». По щирому з дитячих уст лунала молитва за нашу рідну мову. Про українську мову, значення її, походження мови, її роль і місце в нашому житті розповіла класовод Л.Д.Сталена.

     Я ж ознайомила  присутніх з книжковою виставкою, з крилатими висловами відомих письменників про мову, адже наша рідна українська мова – це основа нашої безмежної багатої культури. Це наш дух, наша душа, наша пісня.

     Розвивайся, звеселяйся, моя рідна мово,

    У барвінки зодягайся, моє щире слово

    Колосися житом в полі, піснею в оселі,

    Щоб зростали наші діти мудрі і веселі.

                                      (Л.Забашта)

Твори добро

          Творімо добро, будьмо  милосердними, дбаймо  про кожного, хто потребує нашої  підтримки не тільки словом, але й доброю справою.  Завітавши на шкільний благодійний ярмарок « Твори добро» переконалася, що наші діти, а мої користувачі бібліотеки, виростуть справжніми українцями, чуйними і добрими.

          Тут на вибір – домашні смаколики, вироби з резинок від  Діанки  Дутки, плетіння стрічками від Наталі Ласюти.

       Велике спасибі організаторам благодійного ярмарку. Всі кошти будуть передані дітям школи, які мають в цьому потребу.

Великий голод - вічний гріх

        В історії  українського народу є трагічні сторінки, що примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок – Голодомор.  В останню суботу листопада вшановуємо пам'ять мільйонів замордованих, невинно убієнних  українців.  Упродовж 1932-33 років вони зазнали найбільшої наруги - катування голодом. Подібні трагедії на території нашої держави були у 1921-23, 1946-47рр. Наслідком голодомору  стали не лише мільйони вбитих, опустілі домівки, але й спустошенні душі тих, хто пережив 32-33роки. Але були й такі, що не дали себе знищити. Пережили страхіття голодомору і чимало видатних українців – літератори Василь Барка, Олесь Гончар, Дмитро Білоус, Анатолій Дімаров, Микола Руденко, Левко Лук’яненко… Ще в радянські часи у своїх творах згадували події 1932-33рр.

       Тернопільщину Бог беріг від голодомору, бо не була вона тоді у складі колишнього СРСР. Та цей великий  біль штучно створеної трагедії ятрить серце кожної свідомої людини.

       Разом у учнями та вчителями Личковецької середньої школи  приєдналися, затамувавши подих,  до загальнонаціональної хвилини мовчання, запалили свічки Пам’яті за жертвами голодоморів. В бібліотеці розкрито книжкову виставку « Великий голод – вічний гріх». Користувачі читали вголос поему «Хрест» Миколи Руденка.

Майдан. Україна. Шлях до Свободи.

        Третю річницю Дня Гідності та Свободи в Україні відзначають 21 листопада – у день початку подій, які стали для України історичними: Помаранчевої революції 2004 року та Революції Гідності 2013 року. Українці відстоювали ідеали свободи та справедливості. Сьогоднішня дата повинна стати частиною належного вшанування громадянського подвигу, патріотизму і мужності Героїв, які виступили на захист демократичних цінностей та не пошкодували навіть власного життя задля оновлення української держави. Майдан перетворився на символ народження нового громадянського суспільства в Україні. Драматичні події назавжди увійшли в історію та стали частиною життя мільйонів українців.

            Низько вклоняємося Героям Небесної Сотні та усім українським воякам в зоні АТО, усім тим, хто власним життям демонструє щире прагнення українців жити у вільній , демократичній й суверенній державі.

    В бібліотеці розкрито виставку «Майдан. Україна. Шлях до Свободи». Користувачі переглянули відеоролики про події на Майдані, які показують хронологію подій Євромайдану.

       За волю стоятиму я до загину

       І прапор Шевченка

                               онукам віддам.

       Лише Батьківщина, лише Україна

       Світитиме вічно прийдешнім вікам.

 

                          Слава Україні!  Героям слава!

Чуєш, брате мій...

     Все частіше звучать імена українців, які не те, щоб були забуті, ні,  про них пам’ятали, але значення діяльності цих науковців, митців, громадських діячів, вага їхнього спадку останнім часом стає все зрозумілішою. Дехто з них був і справді незаслужено забутим.

    У другій половині 19 століття на Тернопільщині та на Львівщині жив і працював письменник та священик Сильвестр Лепкий і було у нього троє синів – Богдан, Микола та Левка. Сам Сильвестр був неабияк обдарованою людиною – писав книжки для товариства «Просвіта» та п’єси і навіть перекладав Шекспіра. Сини не посоромили батька. Микола став викладачем і громадським діячем, Богдан – відомим письменником а Левко – журналістом, художником і композитором. Насправді усі вони мали хист і до громадської діяльності, і до різних мистецтв, усі любили музику та мали літературний дар. Та з доробку усіх трьох найбільш відомим є музика Левка Лепкого, який створив чимало стрілецьких пісень, але одна композиція  краяла серце не одне покоління українських емігрантів – це «Журавлі», автор слів Богдан Лепкий, музики Левко Лепкий. Особливо трепетно звучить вона у виконанні Квітки Цісик.

          Користувачі бібліотеки  з використання Інтернету здійснили віртуальні мандрівні до музеїв родини Лепких, ознайомилися з книжковою виставкою «Чуєш, брате мій..» та заслуховувалися чарівним голосом Квітки Цісик.

Публікація створена на запит користувачів бібліотеки.

Моє рідне село. Для мене ти єдине!

       З першого погляду здається що ми живемо в звичайнісіньких селах, яких багато на Україні. Але наші села Личківці і Трибухівці  мають давню і багату на події історію. Більше 450 років минуло від з часу першої історичної згадки про них. За ці роки вони зазнавали частих  руйнувань –і татарської орди, і польської шляхти, і німецької окупації, і більшовицької влади. Жителі кожен раз піднімались з руїн. Свідками різних історичних подій є численні пам’ятники, споруджені на території сіл. Вони дають можливість краще вивчити і усвідомити історію свого краю.

      В бібліотеці постійно діє  книжкова виставка «Моє рідне село. Для мене ти єдине!». Користувачі бібліотеки часто додають і свій зібраний матеріал. А нещодавно вихованці художньої студії під керівництвом Н.Семак  презентували виставку творчих робіт. Це цікаві, майстерно виконанні  малюнки олівцем пам’яток історії,  церков сіл Личківці та Трибухівці, костелу, замку, каплиці (Гроти) Божої Матері. І на папері закарбувалися чарівні куточки наших сіл. Авторами робіт є Богдан Дзюрбан, Ірина Мигаль, Діана Цітулець, Марія Ільчишин, Андрій Шовдра.

 

О, рідна мовонько, о мово! В тобі від Бога кожне слово

У середу, 9 листопада, ми відзначаємо День української писемності та мови на честь вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця. Мова – це нетлінний скарб століть, що переходить від покоління до покоління, об’єднуючи їх.

      Зачинателем сучасної української мови вважається Іван Котляревський,  а основоположником Тарас Шевченко. Сучасну мову пов’язують з конкретною датою – видання у 1798 році  «Енеїди»  Івана Котляревського. Саме вона стала першим  твором написаним живою народною мовою. Українці мають свою могутню класичну літературу. Сотні імен тих, хто підніс рідне слово на вершину любові. Іван Котляревський,Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Микола Куліш, Ліна Костенко та багато інших представників красного письменства. Пізнання світу через мову надзвичайно важливе. Рідну мову слід оберігати, як своє майбутнє, пам’ятаючи про першозначення її як безсмертя українського духу.

  Найбільше, найдорожче, найцінніше добро кожного народу це його мова. Вона жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає свої сподівання, досвід, свій розум і почуття. Мова – це серце нації і канва, на якій людина вишиває узори свого буття. Шлях її розвитку – це тернистий шлях боротьби протягом століть. Українська мова ввібрала в себе найкраще, найніжніше, найдобріше, найвеличніше, наймудріше, найблагородніше, найпоетичніше і найболючіше.

      Тарас Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова:

    Ну що б, здавалося слова…

    Слова та голос-більш нічого.

    А серце б’ється -  ожива,

    Як їх почує!.. Знать, от Бога

    І голос той, і ті слова

    Ідуть меж люди!

В бібліотеці розгорнуто книжкову виставку «О, рідна мовонько, о мово! В тобі від Бога кожне слово».

 

      9 листопада на Українському радіо відбудеться шістнадцятий радіодиктант національної єдності. Акція традиційно відбувається у День української писемності та мови і має на меті об’єднати усіх небайдужих навколо українського слова. Для того, щоб стати учасником, окрім бажання, необхідно мати аркуш паперу, ручку,  радіоприймач, комп‘ютер, планшет або телефон з виходом в Інтернет.

Диктуватиме доцент Київського університету ім. Б.Грінченка Олександр Авраменко.

 Запрошую усіх охочих  долучитися і написати диктант,  адже мета акції – не перевірка грамотності, а єднання.

       Разом із Днем української писемності та мови  9 листопада відзначають Всеукраїнський День працівників культури та майстрів народних мистецтв. В цей день хочу привітати працівників Личковецького будинку культури, які своєю невтомною працею збагачують духовну скарбницю українського народу, хто на крилах свого таланту підносить і звеличує національну культуру. Будьте завжди здоровими і життєрадісними, багатими на творчі задуми. Нехай доля завжди буде щедрою до Вас.

      Від імені усіх працівників щиро вдячна о. Андрію  за привітання та Боже благословення  нашої праці.