30 квітня не стало
легенди української поезії Бориса Олійника (1935-2017). Письменник помер на
82-му році життя. Уродженець села Зачепилівка (раніше Харківської, нині —
Полтавської області) Борис Олійник за життя прославився не лише як поет.
Олійник закінчив факультет журналістики КНУ, згодом став відомий і як
перекладач, був членом НАНУ, очолював Український фонд культури.2005 року йому було присвоєне звання Героя України, також Б.Олійник — почесний академік Академії наук. 2010 року був призначений главою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.Друкуватись почав ще в школі. Перший вірш опублікував 1948 року. Перша збірка його лірики — "Б'ють у крицю ковалі" (1962) — книга про повоєнні часи, про пережите особисто та про пережите народом. Творчий доробок поета нині — понад сорок книг. Найвідомішими вважаються "Вибір" (1965), "Коло" (1968), "Стою на землі" (1973), "Заклинання вогню" (1978), "Сива ластівка" (1979), "У дзеркалі слова" (1981), "Поворотний круг" (1989), "Таємна вечеря" (2000), поема "Сім" (1988). Його твори перекладали польською, російською, чеською, словацькою, сербською, румунською, італійською та іншими. Олійник — Лауреат всеюгославської премії "Лицарське перо". Письменник став лауреатом чисельних премій, в тому числі державної імені Т.Г.Шевченка, імені Вернадського та премії імені Шолохова. Колись він сформулював своє життєве і мистецьке кредо: ”Писати, як живеш, а жити, як пишеш”. Активною громадянською позицією Борис Олійник довів, що поет відповідає за все, що було до нього, що відбувається за його життя і що буде після нього. Чимало творів поета покладені на музику. У творчому доробку Олійника — понад півсотні пісень у співавторстві з найвідомішими композиторами країни. Й досі вони звучать звідусіль як пісенна класика — зразок найвишуканішого і наймелодійнішого слова.2012 року кандидатуру Олійника висували на здобуття Нобелівської премії з літератури. В бібліотеці оформлено експрес-виставку : « Я тим уже пишаюсь, що українець зроду…»
Немає коментарів:
Дописати коментар